Соціальні ліфти як механізм реалізації державної молодіжної політики
DOI:
https://doi.org/10.31558/2617-0248.2021.6.10Ключові слова:
соціальна мобільність; види; загальні закономірності; функції вертикальної соціальної мобільності; види; канали соціальних ліфтів; соціальний контроль; стратифікуючі факториАнотація
Метою даної статті є характеристика функціонування соціальних ліфтів як одного із дієвих механізмів реалізації державної молодіжної політики. Визначено, що в умовах переходу до постіндустріальної фази цивілізаційного розвитку основною метою реалізації державної молодіжної політики в Україні має бути: створення умов для самореалізації кожної молодої людини та розвиток ініціатив молоді на принципах відкритості, системності та комплексності шляхом відновлення та покращення дії у суспільстві соціальних ліфтів. При цьому мають зберігатися вертикальні (традиційні) соціальні ліфти, пов’язані з ієрархічною структурою суспільства, та горизонтальні соціальні ліфти, створені із використанням інформаційно-комунікативних мереж і віртуальних середовищ. Продемонстровано, що державна молодіжна політика має бути орієнтована на створення і вдосконалення правових, соціально-економічних, науково-дослідницьких, організаційних умов успішної соціалізації і самореалізації української молоді, використання її творчого потенціалу в інтересах розвитку суспільства. Розкрито, що у державній молодіжній політиці необхідно враховувати такі основні стратифікуючі чинники: економічний добробут (дохід, багатство, власність), що ґрунтується на показниках середньо-осібного грошового доходу в системі «багатий – бідний»; маргіналізація значної частини населення, яка викликана значною спадаючою мобільністю в умовах загальної кризи й радикальних реформ, набуває переважно змушений характер під впливом зовнішніх факторів, пов’язаних із соціально-економічною й соціокультурною трансформацією суспільства в цілому; падіння значення освіти як фактору висхідної мобільності, що обумовлено нерівністю в одержанні освітніх можливостей для малозабезпечених (низькодохідних) груп.
Посилання
Болотська О. А. Чинники соціальної мобільності сучасної молоді в контексті реформування системи вищої освіти. Науковий вісник Донбасу. 2012. № 4. URL: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgibin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1 &S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=nvd_2012_4_24 (дата звернення: 30.08.2021).
Волинський Г. Про соціальну диференціацію населення. Економіка України. 2008. № 2. С. 79–84.
Герасимова І., Фрицюк В. Становлення феномена «професійна мобільність». Актуальні питання гуманітарних наук. 2020. Вип. 27 (1). С. 270–274.
Гідденс Е. Соціологія. Київ: Основи, 1999. 726 с.
Годован Ю. В., Ніколаєнко Н. О. Соціальна мобільність молоді як стратегічна складова політичної соціалізації молоді. Вісник Донецького національного університету імені Василя Стуса. Сер.: Політичні науки. 2017. С. 76–78.
Гуцалова М. В. Державна молодіжна політика як фактор залучення молоді до участі у державотворчих процесах. Наукові праці [Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія»]. Серія: Державне управління. 2009. Т. 110, вип. 97. С. 85–88.
Дроботенко М. Проблема зміни еліт, або чи працюють «соціальні ліфти» для молоді? Українознавчий альманах. 2013. Вип. 14. С. 103–106.
Дроботенко М. М. Соціальні ліфти для обдарованої молоді – як необхідність виховання і підготовки еліти нації. Освіта та розвиток обдарованої особистості. 2014. № 5. С. 20–23.
Коваліско Н. В., Сенюра О. В. Специфіка та механізми функціонування соціальних ліфтів у сучасному суспільстві. Актуальні проблеми філософії та соціології: науково-практичний журнал. 2015. Вип. 6. С. 79–82.
Коваліско Н. Соціальний ліфт як чинник структурування сучасного українського суспільства. Український соціологічний журнал. 2014. № 1–2. С. 59–64.
Крашевська Є. В., Ратушна Т. О., Кудінов І. О. Державна служба як соціальний ліфт до регіональних еліт: у вимірі якісної соціології. Грані: науково-теоретичний альманах. 2019. Т. 22, № 8. С. 56–63.
Новіков В. М. Освіта як інструмент професійної і соціальної мобільності. Демографія та соціальна економіка. 2010. № 2. С. 26–35.
Обіход М. Вдосконалення державного управління реалізацією молодіжної політики в Україні. Ефективність державного управління. 2017. Вип. 3 (52), ч. 1. С. 159–167.
Попадюк Н. І. «Соціальний ліфт» як механізм формування державно-управлінської еліти України. Науковий вісник Академії муніципального управління. Серія: Управління. 2012. № 1. С. 296–304.
Птахіна О. М. Соціально-професійна мобільність фахівця як фактор професійної успішності. Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. 2018. № 6. С. 202–208.
Сенюра О. В. Соціальна мобільність у просторі великого міста: монографія. Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2015. 216 с.
Castells M. The Information Age: Economy, Society and Culture. Vol. I. The Rise of the Network Society. Cambridge, Ma.; Oxford, UK: Blackwell, 1996. 556 p.; Vol. II. The Power of Identity. Cambridge, Ma.; Oxford, UK: Blackwell, 1997. 461 p.; Vol. III. End of Millennium. Cambridge, Ma.; Oxford, UK: Blackwell, 1998. 418 p.
Lipset S. M., Bendix R. Social Mobility in Industrial Society. Berkeley: University California Press, 1959. Xxi, 309 р.
Parsons T. The Social System. New York: The Free Press, 1951. 575 p.
Sorokin P. A. Social and Cultural Mobility. New York: The Free Press, 1959. 645 р.
