Концепт солідарності у дискурсі ліберальної іронії

Анотація

Сучасна геополітика через війну в Україні поставила багато викликів для міжнародної спільноти. В той час, коли українське суспільство бореться за свою ідентичність, європейська ментальність переусвідомлює поняття солідарності. У контексті історії українського суспільства поняття «солідарність» більше пов’язано з радянськими часами. Коли єдність суспільства конструювалася через політико-ідеологічну класову солідарність. Проте, союз робітничого класу та селянства призвів до політики знищення українського селянства через колгоспи, Голодомор та знецінення української суб’єктності. Радянська ідеологія закріпила свято міжнародної солідарності трудящих на державному рівні за своєю власною логікою. Бути «солідарним» означало підтримувати та схвалювати рішення партії, інакше людина отримувала клеймо «ворога народу». Так солідарність перетворилася на обов’язок перед радянською владою і стала аксіомою протиставлення до «інших». Іншими словами, якщо ти не солідарний – ти не підтримуєш курс партії та автоматично виступаєш проти єдності радянського народу. Тому повномасштабна війна в Україні для українців більше  актуалізує  поняття «ідентичності», яка протиставляється російській стигмі знецінення української нації. Мова, культура, Батьківщина стали символами протистояння та захисту своїх територій. Де переосмислення та сприйняття себе у межах української нації є важливим кроком спротиву до кремлівського таврування. У цьому сенсі ідентичність не тільки стає внутрішнім самоусвідомленням «хто Я» через категорії нації, етносу, культури. А піднімає питання до переосмислення категорії солідарності. І якщо для української нації «ідентичність» та «солідарність» тісно пов’язані між собою через категорію війни, для європейської спільноти справжнім викликом стала міграція. Тому ця робота присвячена аналізу концепцій солідарності у працях Пола Гілроя, Річарда Рорті та Лілі Чуляракі. Які відмовляються від фіксованої ідентичності та бачать її продовження саме у солідарності.