Теоретичні парадигми трансформації держави як публічного інституту

Анотація

З розвитком суспільно-політичного життя процес здійснення політики в демократичних системах значно ускладнився і вийшов за рамки держави. Збільшилась кількість акторів, які приймають рішення або впливають на їх прийняття, змінились механізми реалізації управлінських практик, які передбачають узгодження інтересів і культуру консенсусу всіх акторів публічного процесу. Ця тенденція чітко простежується в європейській традиції, де публічна політика – це не тільки вироблення та реалізація управлінських рішень державою, а й демократична участь різних груп за інтересами, державних і недержавних політичних акторів в політико-управлінському процесі (public deliberation), досягнення комплексного бачення соціальної проблеми з дотриманням процедур узгодження інтересів перед безпосередньою політичною дією уряду.
В кінці ХХ ст. традиційні моделі управління державами виявилися нечутливими до політичних реалій постіндустріального суспільства, а саме: розвитку глобалізаційних процесів і глобальної економічної конкуренції, появи наднаціональних інститутів і розвитку громадянського суспільства. На зміну класичної концепції державного адміністрування (public administration), державі загального благоденства (welfare state) і уряду (government) в 90-і рр. прийшло нове державне управління (new public management), засноване на принципах комерціалізації державного менеджменту і на управлінні (governance), яке враховує публічні інтереси.
В сучасних умовах держава перестає відігравати монопольну роль у політичному процесі, хоча й залишається головним суб’єктом в публічному полі. Вплив трансформаційних процесів у публічній сфері позначається на зміні місії держави, структури, функцій і технологій управління в сучасному суспільстві. Модерація, партнерство та медіація за допомогою співпраці, а не вертикально-субординаційне ієрархічне управління й мобілізація за допомогою нав’язування стають імперативними правилами діяльності сучасної держави.