Інституційні основи модернізації політичних мереж моделі мовної політики

Анотація

Досліджуються інституційні основи модернізації моделі мовної політики. Обґрунтовано, що інституційною основою модернізації політичних мереж моделі мовної політики є українська або ін. мова (у різні часи – це києворуська, церковнослов’янська, староукраїнська, руська та ін.) як державна інституція, яка у XV-му та XVI-му ст. використовувалася у церковних перекладах та у службі Божій. Мовна політика модернізації торкнулася церковної сфери саме тоді, коли українська церква стала незалежною, коли священики мали можливість проводити службу Божу та читати проповіді українською (церковнослов’янською) мовою.
Дається визначення поняття «модернізація», що розуміємо як: культурні і демократичні зміни; оновлення діяльності певної інституції чи галузі, яка несе значні рудименти минулого та підпорядкована його завданням; глибокі зміни в освітньому авторитарному світогляді; перегляд принципів функціонування освіти, її реформування відповідно до нових вимог. Охарактеризовано діяльність тих інститутів, які незалежна Українська держава отримала у спадок від СРСР, однією із причин розпаду якого є те, що ця наддержава намагалася побудувати безнаціональне одномовне суспільство, яке у нових демократичних умовах не може функціонувати конструктивно та повноцінно діяти. З’ясовано, що ігнорування національних, зокрема мовних факторів, виявилося одним із чинників нежиттєздатності імперії, позаяк багатонаціональній державі потрібен плюралізм політичних та ідеологічних думок.
Акцентується увага на тому, що з відновленням незалежності нові демократичні інститути (інститут Президента, законодавчий інститут, яким є в Україні Верховна Рада, виконавчий інститут – Кабінет Міністрів, а також мережа судових, комунікаційних, управлінських, освітніх та ін. інститутів) визначили тип побудови моделі мовної політики в Україні, яка є монокультурною, а також – демократичний напрямок розвитку її мовної політики. Визначено, що індикатором політичних мереж моделі є українська мова як державна інституція, а також інші політичні інституції, які регулюють мовну політику, визначають її вектор розвитку та розв’язують мовно-політичні проблеми. У цьому сенсі виявлено, що напруження виникає унаслідок конкуренції двох основних політичних інститутів та їх ідеологій – національно-демократичної та комуністичної, які провокують протистояння, приміром, у ділянках українського і російського націоналізмізмів. З’ясовано, що модернізація політичної мережи моделі мовної політики відбулася у добу правління Л. Кучми та інших проросійськи налаштованих політиків, які неухильно і цілеспрямовано вели українську спільноту до її поляризації, розколу та мовно-політичної кризи. Враховуючи діяльність різних політичних інститутів, а також бачення розвитку держави та її моделі мовної політики, виявлено, що між «правими» (національнодемократичні політичні сили) та «лівими» (комуністи, соціалісти, соціал-демократи та ін.) політичними інститутами виникають непорозуміння, протистояння та мовно-політичні конфлікти, які відбуваються під час обговорення мовних законів, їх ратифікації та ухвалення.
Доведено, що функціонування інститутів, які є основою модернізації політичної мережи моделі мовної політики, залежить від ідеології, яка панує, політичної культури суб’єктів, політичної свідомості та політичної поведінки.