Вісник Донецького національного університету імені Василя Стуса. Серія політичні науки

Титул і зміст Вісника.

Редакційна колегія серії «Політичні науки» Вісника Донецького національного університету розглядає для публікації оригінальні статті, присвячені різноманітним проблемам, які є предметом досліджень в рамках сучасної політичної науки.

Макет Вісника в повному форматі

Друкується за рішенням Вченої Ради Донецького національного університету імені Василя Стуса.

Вимоги до авторських оригіналів статей.

Редакційна колегія приймає до друку статті виключно за умови їх відповідності вимогам МОН України.

Франкістська Іспанія у роки повоєнної відбудови, автаркії та «економічного націоналізму»

О. П. Іваницька — Mon, 03 Feb 2025 00:00:00 +0200

У статті аналізується соціально-економічна політика епохи франкізму, її періодизація, особливості. Акцентується на тому, що період повоєнної відбудови, який розпочався по завершенні громадянської війни у 1939 році і тривав до кінця 1950-х років, характерний унікальною економічною стратегією, яка зводилася до автаркії та всілякої підтримки державою вітчизняного промислового та аграрного підприємництва. Вказується на причини вибору такої моделі повоєнного відбудови, які пов’язані через характер режиму з ізоляцією Іспанії на міжнародній арені. Вона не стала членом ООН та інших світових політичних та фінансових організацій, вона була позбавлена участі у плані Маршалла і отримання іноземних інвестицій. Характер економічної політики франкізму на першому етапі 1939–1959 років визначала також нова громадянська (партизанська) війна, підтримувана Москвою, яка тривала до середини 1950-х років, а також особливості попереднього капіталістичного розвитку Іспанії. Ці обставини спричинили політику автаркії, тобто опору на винятково власні ресурси. Аналізуються механізми автарктичної економічної політики, серед яких створення акціонерних компаній із переважанням державних фінансів, формування державного сектору, обмеження іноземного капіталу, існування декількох обмінних курсів песети, складання планів розвитку провідних галузей промисловості, реалізація техніко-економічних перетворень в аграрній царині (концентрація парцел, іригаційні заходи) тощо. Наприкінці 1950-х років завдання з відбудови економіки були виконані і на порядку денному постала проблема подальшого поступального економічного розвитку країни, переходу до ліберальної економічної стратегії. Це позитивно позначилися перш за все на розвитку електроенергетичної, металургійної, хімічної та цементної галузей промисловості, на видобутку корисних копалин.

Витоки українського націонал-комунізму

П. М. Олещук , О. І. Салтовський — Mon, 03 Feb 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена аналізу ідейних витоків українського націонал-комунізму як явища вітчизняної суспільно-політичної думки ХХ століття. В умовах збройної агресії Росії проти України соціологи фіксують суттєве зниження числа прихильників лівої (соціалістичної та комуністичної ідеології) серед українців. Після закінчення військових дій є можливим відродження в суспільній думці ідей лівої ідеології. Український націонал-комунізм є політичною течією ідеї якої можуть бути використанні для управління повоєнним відродженням України. В основі цих ідей лежать вимоги перерозподілу суспільного багатства на користь «бідних людей» закладені в концепції «соборності» І.Вишенського. Їх продовженням стали теоретичні напрацювання учасників Кирило-Мефодієвського товариства. Вони відстоювали необхідність відмови від держави як умови захисту інтересів нижчих верств суспільства. М.Драгоманов поєднував питання відмирання держави і справедливого перерозподілу національного багатства сформувавши оригінальну концепцію «громадівського соціалізму». Його послідовники зробили спробу поєднати ці ідеї з марксистською методологією аналізу суспільного життя. На західно-українських землях використання марксистсько теорії до аналізу української дійсності було зроблено в кінці ХІХ століття Ю.Бачинським. Його називають засновником україномарксизму, попередника українського націонал-комунізму. Для українського руху в Австро-Угоршині ідея самостійної української держави стала програмою-максимум, а в Російській імперії програмою-мінімум. Військова агресія більшовицької Росії стала поштовхом для переходу українських соціалістів на самостійницькі позиції. В.Винниченко, як засіб боротьби з більшовицькою агресією, запропонував українському руху прийняття комуністичної ідеології. Він вважав, що це дозволить також і максимально поєднати питання національного і соціального визволення. Це поклало початок українському націонал-комунізму.

Еволюція неопатрімоніальної науки в Україні

В. В. Осін — Mon, 03 Feb 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена еволюції неопатримоніальної науки в Україні, тобто системи значимих і перформативних взаємодій науковців з бізнесменами та чиновниками, що детермінована відповідним політичним режимом. Її метою є простеження подальшої динаміки процесів отримання наукових ступенів українськими чиновникам за період 2014–2024 рр. Головна гіпотеза полягає в тому, що головною рисою неопатримоніальної науки є формування академічного капіталу за допомогою адміністративних засобів управління ним. Емпіричне підґрунтя роботи: кар’єри голів обласних державних адміністрацій (губернаторів) та обласних рад України протягом 1992–2024 років. Було проаналізовані кар’єри 642 колишніх і нинішніх губернаторів та/або голів облрад протягом 1992–2024 років, з яких 269 осіб отримали 354 наукові ступені. Виявлено, що наукові ступені найчастіше отримували представники виконавчої влади і вдвічі рідше – представники місцевого самоврядування. Практично рівна кількість припадає на суб’єктів підприємницької діяльності та «силовиків», в той час як відсоток вихідців з законодавчої гілки влади та, особливо, громадянського суспільства дуже малий. Ці дані відповідають гіпотезі про різну значущість політичної та економічної сфер під час отримання наукового ступеня та внутрішньої диференціації першої за логікою неопатримоніалізму. Зокрема, успіх у неопатримоніальній науці пов’язаний з контролем над політичними посадами, при цьому представники виконавчої влади мають більш сприятливі можливості для встановлення контролю над адміністративними засобами накопичення академічного капіталу в українській науці. В цілому, неопатрімоніальна наука є похідною від політичного режиму України і значною мірою структурована силами, що визначають політичний розвиток країни. Водночас, розширення контингенту пошукувачів наукового ступеня за рахунок «залучення» до процесів сертифікації представників силових відомств та громадянського суспільства, а також збільшення частки вихідців зі сфери місцевого самоврядування ставить питання про наступний етап трансформації неопатримоніальної науки.

Нові інститути: детермінанти виникнення та суб’єктність в політиці

В. В. Бусленко , Ю. С. Дмитрук — Mon, 03 Feb 2025 00:00:00 +0200

Метою статті є обґрунтування теоретико-методологічних підходів до появи нових політичних інститутів, визначення їхньої специфіки та зв’язку з інституційним середовищем. На основі теорії неоінституціоналізму проаналізовано сутність понять «інститут» та «інституція». Обґрунтовано теоретико-методологічні підходи до появи нових політичних інститутів. Уточнено вплив ендогенних чинників на інституційне середовище як детермінант появи консолідуючих інститутів. В якості прикладу обрано Раду з питань співпраці з Україною як допоміжного органу при Прем'єр-міністрі Республіки Польща, яка повністю відповідає ознакам інституту: є легітимним органом з консультативно-дорадчим статусом, чіткою організаційною структуру. Інститути надають правового забезпечення тим правилам і порядкам, які породжуються конкретними інституціями. В даному випадку Рада з питань співпраці з Україною базується на комплексі комплементарних взаємопов’язаних інституцій, серед яких: держава, армія, економіка, національна безпека, міжнародна безпека. Під впливом російсько-української війни відбувається їх значна політизація, що зумовлює характер міждержавних взаємовідносин, зміну поведінку політичних акторів, корекцію правил, норм, статусів та ролей на основі вироблення консолідованих підходів до безпекових питань та допомоги Україні в протидії агресору та відбудові економіки. Створення інституту сприяло «розвантаженню» інших польських державних центрів прийняття рішення, тіснішій координації з українськими державними інститутами та лідерами, акторами громадянського суспільства, органами місцевого самоврядування, аналітичними центрами, що загалом вплинуло на підвищення рівня поінформованості центрів прийняття політичних рішень, окреслення чіткіших «правил гри» між державами, більш прогнозованій поведінці політичних акторів, зменшення рівня конфліктності в міждержавних відносинах.

Функціонал правової держави в умовах воєнного стану

О. М. Чальцева , В. С. Юрковський — Mon, 03 Feb 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню концепції правової держави у контексті сучасних викликів, зокрема повномасштабної агресії російської федерації проти України. У дослідженні розкрито сутність правової держави, її ознаки, історичний розвиток поняття та його сучасні інтерпретації. Використовуючи методи порівняльного аналізу, системного підходу та правової герменевтики, у роботі обґрунтовано, що воєнні дії можуть впливати на стан правової держави, спричиняючи обмеження прав і свобод громадян та посилення державних інституцій. Зазначено ризики відступу від демократичних стандартів у кризових умовах і важливість збереження основ правової держави. Окрему увагу приділено викликам, які стоять перед Україною у забезпеченні балансу між вимогами безпеки та дотриманням прав людини в умовах воєнного стану. Наголошується, що тимчасові обмеження окремих свобод повинні бути пропорційними, законними та спрямованими на захист національних інтересів без відходу від фундаментальних принципів демократії. Розглянуто також роль громадянського суспільства у збереженні контролю за діями влади та, зокрема, у забезпеченні прозорості ухвалення рішень та сприянні соціальній згуртованості. Зроблено висновок про необхідність створення правових механізмів для відновлення стану правової держави у період її повоєнного відновлення, що, у свою чергу, унеможливить узурпацію влади та забезпечить швидке повернення до демократичних принципів управління. У даному випадку, ефективна правова система має стати ключовим фактором у подоланні наслідків війни, збереженні демократичних цінностей та забезпеченні стабільного розвитку держави у майбутньому. Підкреслено значення перехідного правосуддя, реабілітації жертв воєнних злочинів та адаптації законодавства до нових умов. Наголошено, що інтеграція міжнародного досвіду та співпраця з міжнародними організаціями є одним із ключових аспектів для формування правових основ для повоєнного відновлення. Отримані результати дозволяють глибше зрозуміти сучасні виклики, пов’язані з підтримкою демократичних принципів у періоди криз, а також формуванням правових основ для повоєнного відновлення України як правової і демократичної держави.

Визначення поняття «доброчесність суддів» в науковому вимірі на судовій практиці

С. М. Наумкіна , А. О. Микитей — Mon, 03 Feb 2025 00:00:00 +0200

У статті представлено теоретичний аналіз поняття «доброчесність суддів» в науковому вимірі та судовій практиці. Обґрунтовано актуальність дослідження питання доброчесності судів, яке є важливим і необхіднім в будь-який час і будь-де. Перш за все, це пов’язано з забезпеченням верховенства права, справедливості судових рішень та довіри громадськості до судової системи. Особливої уваги проблема потребує в тих країнах, де відмічається нестабільність в функціонуванні судової системи або високий рівень корупції. Обґрунтовано, що чесність та професійна етика суддів перебуває в прямій залежності з рівнем захисту прав громадян, що формує загальну правову культуру в суспільстві. Розглянуто доброчесність суддів в політичному контексті як критично важливий аспект функціонування правової держави, оскільки судді відіграють основну роль у забезпеченні справедливості, верховенства права та дотримання Конституції. Підкреслено, що доброчесність суддів пов’язана не тільки з їх професійними якостями, а й з тим, як вони взаємодіють з політичними інститутами, політичними силами та суспільством. Дотримання або ж нехтування доброчесністю серед суддів може мати значний вплив на стабільність / нестабільність політичної ситуації в країні, рівень довіри до державних інститутів та ефективність правосуддя загалом. Розглянуто ключове поняття «доброчесність» в українському законодавстві та показано, що воно офіційно не має універсального визначення, проте можна побачити його використання в нормативно-правових актах, які регулюють діяльність суддів, державних службовців, освітян та інших категорій професій, пов’язаних із високим рівнем суспільної відповідальності. При тому, основний акцент робиться на морально-етичних нормах, які повинні забезпечувати чесність, об’єктивність та відповідальність у професійній діяльності. Питання доброчесності суддів є міждисциплінарним і привертає увагу не тільки юристів, а й фахівців з етики, соціології, політики, а також міжнародних організацій, які намагаються створити глобальні стандарти для забезпечення справедливості та прозорості судових процесів.

Негативні аспекти використання соціальних мереж в системі організації виборчих кампаній

М. В. Дубель — Mon, 03 Feb 2025 00:00:00 +0200

Дослідження присвячено визначенню негативних аспектів використання соціальних мереж в системі організації виборчих кампаній шляхом розгляду кейсів з різних держав. Для дослідження було обрано кейси Бразилії та Індії, як країн, де немає тоталітарного режиму, що залишає важливість інституту виборів, внаслідок, надає цінність побудові виборчих кампаній. Виявлено, що більш децентралізоване комунікаційне середовище з більшою участю виборців, які безпосередньо пов’язані з політичними агентами на основі використання соціальних медіа, може сприяти популізму. Значна увага у дослідженні присвячена розкриттю передумов проведення виборів, особливостям побудови комунікацій між носіями активного та пасивного виборчого права. У ролі прикладів побудови подібних виборчих кампаній для написання статті було обрано досвід участі у виборчому процесі Жаїра Болсонару у Бразилії у 2018 році та BJP в Індії у 2019 році. На основі кейсів Бразилії та Індії можна виявити те, що навіть такі перспективні нові індустріальні країни можуть мати суттєві проблеми на шляху демократичного переходу. Хоча нечесна конкуренція, фейкові новини та інші типи політичного дискурсу низького рівня та неетичної політичної комунікації існували у цих державах і до цього, соціальні медіа, безсумнівно, перевели ці проблеми на інший рівень. Рутинізація такого політичного дискурсу в епоху соціальних медіа, коли такі типи повідомлень збільшуються, поширюються та тиражуються серед населення з низьким рівнем критичної цифрової грамотності, безумовно, проблематична сама по собі. Ці тривожні тенденції піднімають нові питання про етику сучасної політичної комунікації та роль урядів, корпорацій, преси та громадян у стримуванні неетичного політичного дискурсу, у тому числі за допомогою поширення серед населення інструментів фактчекінгу.

Героїзм як чинник персоніфікованої символізації суспільно-політичного розвитку

К. О. Голденштейн — Mon, 03 Feb 2025 00:00:00 +0200

Системно прослідковано роль та основні напрями осмислення проблеми героїзму як персоніфікованого відображення символізації суспільно-політичного розвитку. Виокремлено й охарактеризовано визначальні підходи до проблеми символізації політики і влади зарубіжних та українських дослідників. З’ясовано роль та реальний вплив постаті героя в суспільно-державному розвитку на різних етапах еволюції людської цивілізації. Розглянуто героїзм як невід’ємну складову соціальної міфології, обґрунтовано особливості та можливості впровадження міфологем у суспільну свідомість. Виявлено на прикладах росії та КНДР сучасні особливості продукування героїзму засобами політичної пропаганди. Осмислено роль героїзму як чинника утвердження національної ідентичності й відстоювання суверенітету держави. Зроблено висновок щодо необхідності та основних напрямів дослідження проблеми героїзму на тлі протистояння українського суспільства російській агресії, що, зокрема, потребує розгляду і систематизації героїчної символіки в умовах боротьби за незалежність і свободу різних країн; формування оновлених версій поняття справедливого героїзму на противагу його політико-пропагандистським версіям; утвердження творчого ставлення до героїчних символів, що потребує врахування конкретних історичних ситуацій та новітніх суспільних ідеалів і ціннісних орієнтацій. На особливу дослідницьку увагу заслуговують: окремий розгляд і систематизація героїчної символіки в умовах боротьби за незалежність і свободу різних країн і народів на тлі протистояння українського суспільства російській агресії; формування оновлених версій поняття справедливого героїзму на противагу його політико-пропагандистським версіям, що виправдовують загарбницькі, експансіоністські прагнення представників влади окремих країн; реалізація послідовних заходів щодо формування доступного для сприйняття й популяризації образу справжнього героя як базової основи патріотизму, орієнтиру в життєвій стратегії та утвердженні громадянськості наступних поколінь.

«Світовий уряд»: поняття, цілі, міжгалузевий дискурс

О. В. Кукуруз , С. В. Махиня — Mon, 03 Feb 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено концепт «світового уряду» крізь призму його основних цілей. Проаналізовано праці філософів, публічних діячів та вчених з різних галузей знань. Умовно виокремлено чотири контексти розуміння «світового уряду», важливі для сучасного дослідження – історико-філософський, економічний, правовий та політологічний. Розкрито політичні цілі «світового уряду»: 1) Світова безпека та гарантія миру: запобігання конфліктів; управління світовими природними ресурсами. 2. Глобальна людська рівність: зменшення економічної нерівності; глобальний контроль над системами розрахунку. 3. Єдиний глобальний контроль над розвитком та використанням технологій. 4. Екологічна світова безпека. Для з’ясування розуміння поняття «світовий уряд» застосовано телеологічний підхід. На основі праць філософів, економістів, правознавців та політиків показано, що термін «світовий уряд» згадується в контексті світового порядку, світового управління, глобального управління. Його характеризують як наддержавний інститут влади, орган політичної влади, який здатен керувати всіма народами світу. З’ясовано, що поняття «світовий уряд» вживається щодо різних форм глобального управління, деяких міжнародних організацій та гіпотетичних моделей єдиної влади. Виокремлено головні цілі «світового уряду», які, на думку прихильників, свідчать на користь необхідності його створення: зменшення кількості конфліктів; запобігання кризам у різних сферах; стабільний світовий порядок; тривалий мир на планеті; запобігання ядерній війні; забезпечення економічної рівності; економічна стабільність; раціональне управління ресурсами; справедливий розподіл ресурсів; ефективніше реагування на непередбачені обставини та на неконтрольований розвиток технологій (штучний інтелект); ефективне функціонування міжнародного права; захист прав людини на глобальному рівні. Акцентовано увагу на необхідності вивчення аргументів критиків необхідності існування «світового уряду».

Аналіз основних факторів виникнення міжнародних конфліктів на прикладі Греції та Туреччини

М. І. Хилько , Д. В. Неліпа — Mon, 03 Feb 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено аналіз основних чинників виникнення міжнародних конфліктів на прикладі Греції та Туреччини. Акцентується, що зіткнення інтересів між двома країнами можна і слід переосмислити, щоб врахувати причини їх довготривалих негараздів і суперечностей. Показано, що між двома націями немає прямої ворожнечі чи конфлікту. Натомість ідентичності були сформовані та сконструйовані відповідно до переваг того чи іншого політичного режиму. Тому, політична культура та уявлення про держави (як їх розуміють у термінах норм, цінностей та зовнішньополітичних орієнтацій), визначають тотальність над ідентичністю, оскільки суспільство підпорядковується державі. Політичну колізію «я» – «інший», «свій» – «чужий» розглядають через структурування навколишнього світу, відносимо себе до певної групи. Визначено, що пари понять поділяють насамперед «нас» і «їх». Конструкція грецького «Я» та турецького «Іншого» також сформувалася відповідно до гегемоністського режиму глобальної модерності, патріархальні євроцентричні ідентифікаційні механізми надають перевагу сучасним, чоловічим, раціональним і західним суб’єктам. Причиною турецько-грецького конфлікту є не лише формування образу Я-Іншого, а й розміщення «Іншого» в нижчому культурному просторі. Іншими словами, у цьому конфлікті мета обох сторін полягала в тому, щоб віднести іншу до нижчого морального простору, просуваючи себе до вищої моралі. Отже, роль у нинішніх джерелах конфлікту між Грецією та Туреччиною відіграє наслідок грецького «Я» турецького «Іншого» і навпаки. Використані поняття містять історичну, політичну, географічну, соціальну змінну тощо. З’ясовано, що для отримання результатів емпіричних досліджень відношення «я»-»інший» необхідні зусилля з розвитку аналітичного інструментарію, що включає моделі, шкали та класифікуючі схеми, що дозволяють виокремлювати різні підходи щодо формування ідентичності.

Конфліктний потенціал американо-китайських відносин: перспективи застосування ядерної зброї

К. М. Зорін — Mon, 03 Feb 2025 00:00:00 +0200

Метою статті є аналіз конфліктного потенціалу американо-китайських відносин на фоні нарощування КНР військової сили, у тому числі й ядерного озброєння. У статті проаналізовано офіційні положення американської ядерної доктрини, погляди представників політичної та експертної спільноти на перспективи ядерного конфлікту за участю США на сучасному етапі та паралелі між ними. Окрему увагу приділено сценаріям можливих конфліктів між США та Китаєм як зростаючою силою, здатною впливати на інтереси США не тільки в АТР (Азійско-Тихоокеанський регіон), а й в інших регіонах світу. Розглянуто динаміку зміни китайського ядерного і неядерного арсеналів та їх можливі ролі в архітектурі, що трансформується, режимів нерозповсюдження зброї масового знищення (ЗМЗ). Визначено нестійкість процесу ядерного роззброєння і хиткість міжнародно-правових бар'єрів перед новими технологічними чинниками. Висвітлені процеси підготовки можливого застосування Пекіном ядерного озброєння при загостренні найтривалішої територіальної суперечки навколо Тайваню, обґрунтовуючи цю проблему тим, що вона безпосередньо торкається питання державного суверенітету, територіальної цілісності та єдності КНР, тайванська проблема займає найвище місце в ієрархії національних інтересів Китаю і належить до так званих «корінних інтересам» Китаю, захищати які Пекін буде за будь-яку ціну і поступки по яким принципово неможливі. Виявлено, що розвиток перспективних ракетних озброєнь може стати пріоритетним напрямом військової політики США у контексті американо-китайського протистояння у Південно-Східній Азії в цілому, і, зокрема, з Китаєм. Визначено, що у зв'язку з цими тенденціями у США активізується робота лобістських груп, які просувають розробку нових ракетних озброєнь великої дальності. Набула розвитку теза про те, що американо-китайські відносини мають потенціальні ризик застосування ядерної зброї (ЯЗ), які розглядаються американськими дослідниками як протверезний засіб.

Вплив етнічних чинників на реалізацію зовнішньої політики Турецької республіки

Н. М. Андріянова , В. С. Ясинська — Mon, 03 Feb 2025 00:00:00 +0200

Проаналізовано етнічну складову зовнішньої політики сучасної Туреччини. Встановлено, що наукових досліджень щодо чисельності меншин у Туреччині наразі немає, а питання підрахунку чисельності етносів є доволі суперечливим, оскільки держава не запитує громадян про їх етнічне, релігійне чи інше походження під час перепису населення. Доведено, що етнічний фактор в Турецькій Республіці часто використовують для вирішення внутрішньо- та зовнішньополітичних проблем, у зв’язку з чим мали місце випадки жорсткої туркізації та культурної асиміляції етнічних меншин. Анкара стимулює порушення прав нетюркських національних меншин, нетирпимість до релігійних конфесій та продовжує реалізацію своїх пантюркістських програм. Як наслідок, етнополітика сучасної Туреччини залишається доволі суперечливою та продовжує перебувати під впливом внутрішньополітичних та зовнішньополітичних чинників, головними серед яких є конкуренція за владу основних політичних акторів та прагнення вступу до ЄС. Визначено, що на практиці Туреччина далека він реального вирішення курдської проблеми. Встановлено, що у зовнішній політиці сучасна Туреччина постійно підтримує курс на розширення свого впливу за межами країни та розвиває ідею тюрко-турецького культурного простору. Уряд Р. Ердогана посилив всебічну співпрацю Туреччини з тюркомовними державами та державами, де проживають тюркські народи. Зроблено висновок, що сучасна Туреччина демонструє посилення пантюркістської ідеології у політичному просторі та активізацію пантюркістських впливів на мовно, культурно та релігійно споріднені держави. Попри те, що офіційна Анкара закріпляє на нормативному рівні демократичні принципи діяльності органів публічної адміністрації та їх взаємодії із населенням, все ж таки політичний режим Туреччини тяжіє до нехтування демократичними принципами.