Вісник Донецького національного університету імені Василя Стуса. Серія політичні науки

Титул і зміст Вісника.

Редакційна колегія серії «Політичні науки» Вісника Донецького національного університету розглядає для публікації оригінальні статті, присвячені різноманітним проблемам, які є предметом досліджень в рамках сучасної політичної науки.

Макет Вісника в повному форматі

Друкується за рішенням Вченої Ради Донецького національного університету імені Василя Стуса.

Вимоги до авторських оригіналів статей.

Редакційна колегія приймає до друку статті виключно за умови їх відповідності вимогам МОН України.

Критерії дослідження колабораціонізму та їх застосування для аналізу українського кейсу в умовах війни

О. М. Чальцева — 2024-10-08

Колабораційна діяльність є предметом дослідження в різних наукових галузях, завдяки яким можливо виділити універсальні критерії колабораціонізму, які демонструють його різноманітні форми. Це дозволяє проводити більш глибокий та деталізований аналіз, враховуючи конкретний контекст, в якому проявляється колабораціонізм, а також запропонувати можливу логіку майбутніх досліджень цього феномену задля вироблення практичних рекомендацій для вирішення різних проблем в державі пов’язаних із ним. Такі критерії можуть бути корисними для порівняння різних випадків колабораційної діяльності та вивчення її впливу на соціальні, політичні та економічні процеси в різних регіонах та умовах. Україна з 2014 р. після анексії Криму та окупації частини територій Донецької і Луганської областей Російською Федерацією стикалась і продовжує стикатись з великою кількістю економічних, соціальних, культурних та інших викликів одним із яких є колабораціонізм, феномен якого був актуалізований саме в цей час. З початком повномасштабної війни у 2022 р. в Україні він набув особливого значення і, в свою чергу, в українському науковому дискурсі виокремив взаємопов’язані проблеми: безпекові, правові, морально-етичні, культурно-ідеологічні, національні, освітні та інші. Їх деталізований аналіз, як окремих критеріїв колабораціонізму, дозволить більш детально розглянути прояви його в умовах війни, виокремити його типи і різноманітні види співпраці з окупантами, диференціювати соціальну мімікрію, як показник поведінки окупованого населення, виявити прогалини у законодавстві щодо відповідальності за колабораціонізм, визначити наслідки колабораційної діяльності на окупованих територіях України і шляхи їх подолання.

Війна, бліцкриґ, мародерство і життя в обмін на техніку: російське вторгнення з точки зору теорії селекторату

В.В. Осін — 2024-10-08

В статті обґрунтовується теорія селекторату як концепція, придатна для пояснення російського вторгнення в Україну. Це передбачало зведення низки поведінкових паттернів російського військово-політичного командування до типових дій авторитарного режиму. Розрахунок політичного керівництва РФ на військовий спосіб розв’язання міждержавних суперечностей та ризикований бліцкриґ як основний план бойових дій цілком укладається в логіку автократій. Вони мають схильність ухвалювати ризиковані й непродумані рішення насамперед тому, що лідерам режимів малої коаліції немає потреби звітувати перед своїми виборцями. Тому особисті наслідки поразки не такі погані для них, на відміну від демократичних режимів, критично залежних від думки громадян, через що демократичні режими намагаються ретельніше вибирати свої війни, роблячи наголос на зіткненнях із максимальними шансами на успіх. Нефаховість російської армії виявляється в численних – і часом дріб’язкових – фактах мародерства і грабування мирного населення. Автократії вже декілька тисячоліть виявляють схильність у леґітимний спосіб заохочувати своїх солдатів можливістю отримати «трофеї» такого штибу. Нарешті, шокуючі факти нехтування військовополітичного керівництва РФ здоров’ям і життям своїх солдатів, укоріненого навіть в організаційній структурі російської армії, відсилають до перверсивної шкали цінностей автократичних режимів. Її суть можна звести до такої дихотомії: наголос на першочерговій цінності озброєнь і техніки, які можна використати проти лідера і тим самим поставити під загрозу його виживання – і відсутність хоч якоїсь турботи про поновлювані, неорганізовані й тому не загрозливі людські життя власних солдатів. В її основі лежить слабкий зв’язок між населенням та утриманням влади з боку автократа, внаслідок чого немає політичного сенсу дбати про спорядження, здоров’я та життя найчисленнішої частини (російської) армії.

Образ українського біженця у Польщі в російській пропаганді

І. В. Мацишина — 2024-10-09

Широкомасштабне вторгнення російських військ на територію України призвело до вимушеної міграції українського населення. За офіційними даними Європейського Союзу на січень 2024 р. серед країн, де проживає найбільша кількість українських біженців, є Німеччина, Польща, Чехія. Загальна кількість 4,3 мільйони українців. Не зважаючи на потужну підтримку та захист українських громадян, російська пропаганда активно використовує тему українських біженців заради дискредитації цієї соціальної групи у цих країнах. Така інформаційна кампанія спрямована не лише на зниження рівня емпатії до українців, а й на підрив підтримки Української держави з боку країн Заходу. Вона посилює атомізацію українського суспільства та розпалює міжнаціональні ворожі настрої, а також формує критичне ставлення до діючої влади. Аналіз технік російської деструктивної пропаганди та її вплив на населення, дозволить виділити алгоритми створення та розповсюдження неправдивої інформації для розвитку критичного ставлення до пропагандистських текстів. Мета дослідження пов’язана з формуванням образу українських біженців у Польщі, що просувався російськими ЗМІ протягом року (2023 – 2024). У межах мети було висунуто три завдання: дослідити російські наративи про українських біженців, що були створені у соцмережі Facebook (липень 2023 – серпень 2024); виділити основні теми через які формувався образ українського біженця; встановити мету створення таких наративів. Російська пропаганда використовує поняття біженства, щоб публічно переозначити його зміст, змінюючи акценти у своїх наративах. Зокрема, термін «жертва переслідувань за ознакою расової належності» (як зазначено у Конвенції Організації Об’єднаних Націй про статус біженців), перетворюється на образ демонізованого ворога, що має на меті формування негативного сприйняття українських біженців у європейських країнах. Ця маніпуляція термінами сприяє виправданню агресивної риторики та політичних дій, які можуть бути несумісні з міжнародними стандартами захисту прав біженців.

Механізми ведення гібридної війни у гуманітарній сфері

Є. М. Гарькавий — 2024-10-09

Проаналізовано ключові характеристиками гібридного середовища, основні показники пропаганди як одного з ключових методів ведення гібридної війни рф, цілі російської гібридної війни, етапність розгортання та ведення гібридного конфлікту, основні джерела можливих вразливостей у гуманітарній сфері, де ворог може проводити гібридні деструктивні впливи.
Встановлено, що загроза гібридної війни вимагає від державних інституцій особливих зусиль для посилення міжнародної співпраці у сфері безпеки. Динаміка сучасних міжнародних відносин показує, що сьогодні важливо рухатися до глобальної системи безпеки, яка може мінімізувати кібертероризм, кібервійни та кіберзлочинність.
Доведено, що гібридна війна в гуманітарній сфері характеризується цілеспрямованим когнітивним впливом на відповідні цільові аудиторії з метою викривлення адекватного сприйняття реальності та порушення діяльності соціальних груп, маніпулювання їхньою свідомості та насаджування вигідних для ворога наративів щодо розуміння тих чи інших актуальних явищ у житті суспільства. Тривала присутність російського масового продукту в межах українського соціокультурного середовища створювала можливості для подальшої трансляції та сприйняття гібридних інформаційних установок та фейків російської пропаганди.
Константовано, що в умовах війни суттєво знижується значення міжнародного права, зокрема таких його складових як право міжнародної безпеки, міжнародне гуманітарне право, міжнародне право масової інформації. Цілісність гуманітарного простору держави потребує загальнонаціонального культурно-комунікаційного середовища, що забезпечується пріоритетом функціонуванням української мови та мережі ефективних каналів культурних зв’язків, що охоплюють усе суспільство.
Підсумовано, що для ефективної протидії загрозам гібридної війни та забезпечення ефективної системи національної безпеки держави важливим є формування комплексних, що дозволить своєчасно реагувати на гібридні виклики та небезпеки у суспільстві, а також проактивно формувати національну систему гуманітарної стійкості.

Ключові фактори функціонування гуманітарної політики в контексті повномасштабної війни Росії проти України

В. Е. Туренко — 2024-10-09

У цій статті надається всебічний аналіз ключових факторів, які лежать в основі функціонування гуманітарної політики в умовах повномасштабної війни, розв’язаної Росією проти України.
Підкреслюється важливість гуманітарної політики як ключового інструменту у протидії багатогранним формам інформаційної агресії, які все частіше стають невід’ємною частиною сучасних військових конфліктів. Основна увага приділяється тому, як просування гуманітарних цінностей, розвиток освітніх та культурних програм, захист прав і свобод громадян, підвищення рівня медіаграмотності та посилення міжнародної співпраці можуть колективно служити надійними засобами протидії поширенню дезінформації та пропаганди.
Розглянуто стратегії, прийняті країнами Балтії та Скандинавії, такими як Естонія, Литва, Фінляндія та Швеція, які успішно зміцнили свою суспільну стійкість завдяки інтегрованим підходам до кібербезпеки, освіти в галузі медіаграмотності та підвищення обізнаності громадськості. Ці приклади ілюструють, як добре розроблена гуманітарна політика, інтегрована в національні стратегії безпеки, може пом’якшити вплив інформаційної агресії, підтримати згуртованість суспільства та підвищити загальну національну стійкість.
Висновки цього дослідження особливо актуальні для зусиль України у протидії інформаційним війнам, які веде Росія, підкреслюючи необхідність проактивного та багатогранного підходу до гуманітарної політики в цьому контексті.

Динаміка асиметрії у відносинах між Китаєм і Австралією

І. П. Дерев’янко — 2024-10-09

У статті розглядаються асиметричні відносини між Австралією та Китаєм, досліджується їхня взаємозалежність, витоки напруженості та перспективи їхньої співпраці. Зазначено, що асиметрія, будучи регулятором міжнародних відносин і ключем до розуміння їх складної природи є важливою для аналізу відносин не лише між суміжними державами, а й між впливовими глобальними і регіональними центрами сили. Китайсько-австралійські відносини є цілковитим відображенням асиметрії, оскільки вона пронизує практично всі сфери їхньої взаємодії. Ці відносини нестабільні тому, що Китай, усвідомлюючи своє домінування у сфері економіки і безпеки, різко реагує на загрозливі з погляду Пекіна дії Канберри. Китай, ґрунтуючись на впевненості у собі як глобальної економічної держави, військового гегемону регіону, перетворює асиметрію відносин між країнами на конкретну політичну проблему. З’ясовано, що Китай використовує свою військово-політичну, економічну міць і першість у сфері безпеки як важіль впливу на Австралію, обмежуючи тим самим її економічні інтереси. Австралія хоча і виявилась вразливою в асиметричних відносинах з Китаєм (особливо в економічній сфері), вона продемонструвала, що не є безпорадним і пасивним суб’єктом, коли стикається з економічними примусовими обмеженнями Пекіна. Попри поглиблення дипломатичної конфронтації Канберри з Пекіном, суттєвий розрив між державами малоймовірний. До того ж Китай також потребує надійного експортера високоякісної сировини і продовольчих товарів. Тож цілком ймовірно, що політичне майбутнє Австралії буде тісно пов’язане з КНР і США. На тлі асиметричних відносин взаємно сумісні уподобання, інтереси та увага при асиметрії влади можуть нейтралізувати неправильне сприйняття та конфронтацію між акторами та сприяти мирному співіснуванню між ними.

Основні геостратегічні пріоритети КНР на пострадянському просторі

Б. В. Голянич — 2024-10-09

У статті досліджено ключові напрямки стратегічних цілей КНР щодо республік колишнього СРСР. Визначені цілі Китаю, спрямовані на зміцнення економічного впливу через інвестиції, кредити та інфраструктурні проєкти, а також на формування поясу дружніх країн із передбачуваною внутрішньою та зовнішньою політикою. Особлива увага приділяється китайській стратегії щодо зменшення впливу інших глобальних гравців у регіоні, таких як Росія та США.
Наголошується, що після повномасштабного вторгнення РФ в Україну 24 лютого 2022 року та запровадження проти неї західних санкцій Китай остаточно відмовився розглядати Росію як центрального актора на пострадянському просторі. Китай відкрито показує, що Центральна Азія займає центральне місце в його геостратегії на пострадянському просторі. Останні дії Пекіна свідчать про те, що він більше не вважає за потрібне залучати Росію або враховувати її інтереси у взаєминах із п’ятьма центрально-азійськими республіками. Створення формату співпраці «Китай – Центральна Азія» дало розуміння того, що Китай в подальшому планує співпрацювати з регіоном без Росії.
Встановлено, що стратегічний інтерес Китаю у зближенні з країнами Центральної Азії стосується досягнення цілей у безпековому, логістичному, торгово-економічному та геополітичному вимірах.
Інструменти, які Китай використовує для досягнення своїх стратегічних цілей на пострадянському просторі, еволюціонували від багатосторонньої організації за участю Росії, такої як «Шанхайська організація співробітництва», до односторонньої ініціативи «Один пояс, один шлях» та формату «С + С5», в якому Росія не бере участі.

Процес і специфіка наукового осмислення символічної складової національної ідентичності

К. О. Голденштейн — 2024-10-09

Розглянуто процес і специфіку наукового осмислення символічної складової національної ідентичності. Співставлено узагальнене світовою наукою розуміння поняття «національна ідентичність» з теорією і практикою його осмислення й реалізації в Україні. Охарактеризовано зарубіжні та вітчизняні підходи щодо символічних аспектів національної ідентичності. З’ясовано особливості впливу російсько-української війни на прискорення ідентифікаційних процесів в українському суспільстві. Визначено особливості реалізації політики ідентичності та роль «м’якої сили» в цьому процесі. На основі аналізу таких важливих чинників, як ідентичність, ідентифікація, міфологія, колективна свідомість, політика ідентичності, політика пам’яті та ін. зроблено висновок про те, що символи національної ідентичності зазвичай гармонізують взаємодію знакових систем і вибудовують ідентифікацію окремих спільнот із цілісними суспільством і державою. Однак для низки держав проблемою стає підтримання балансу мінливості та спадкоємності в ідейно-символічній політиці. Недостатня увага до символічної складової національної ідентичності в умовах культурної глобалізації та реальної зовнішньої експансії загрожує дисбалансом, що гіпотетично може призвести до розмивання національних інтересів, приниження національної культури, вестернізації, невиправдано-прискорених соціальних змін.

Аналіз політичних дебатів в контексті поведінкової теорії політики

М. В. Калашлінська — 2024-10-09

Авторкою розглядаються особливості політичної поведінки кандидатів у президенти США на прикладі дебатів між Камалою Харріс та Дональдом Трампом, що відбулися 10 вересня 2024 року. Звертається увага на використанні обома кандидатами поведінкових стратегій, які поєднують раціональні та ірраціональні елементи, що розраховані на вплив на виборців через емоційні та когнітивні механізми. Застосування під час аналізу поведінкових концепцій дозволяє глибше зрозуміти, як політичні лідери маніпулюють емоціями та стереотипами для формування електоральної підтримки.
У дослідженні виявлено, що Дональд Трамп активно використовував емоційні апеляції до страху, обурення та патріотичних почуттів, зокрема, наголошуючи на загрозах злочинності, міграції та економічній кризі. Його виступи включали агресивну риторику, спрямовану на формування образу сильного лідера, здатного швидко та рішуче діяти. Кандидат створював образ ворога з демократів, звинувачуючи їх у слабкості та нездатності захистити національні інтереси.
Авторка зазначає, що виступ Камали Харріс, навпаки, був більш поміркованим і раціональним. Кандидатка робила акцент на конкретних фактах і прагматичних рішеннях, підкреслюючи важливість соціальної справедливості, економічної стабільності та відповідальності за майбутнє. Харріс використовувала особисті історії для викликання емпатії, апелювала до моральних цінностей і підкреслювала важливість збереження демократичних принципів.
Дослідження доводить, що поведінкові стратегії, використані під час дебатів, мають значний вплив на політичну поведінку виборців. Аналіз раціональних та ірраціональних елементів у риториці обох кандидатів показує, як політики адаптують свої стратегії для досягнення електоральної підтримки. Вплив емоцій та когнітивних викривлень підтверджує важливість міждисциплінарного підходу, що включає політичну науку, психологію та поведінкову економіку. Дослідження політичних дебатів через призму поведінкової теорії політики відкриває нові перспективи для розуміння впливу поведінкових концепцій на політичні процеси.

Експлуатація пам’яті і історична політика в фокусі теорії меморіальної індустрії

М. О. Петраков — 2024-10-09

Текст представленої статті аналізує взаємозв'язок між пам'яттю, історією та політикою. Стрімкий розвиток меморіальних студій підкреслює актуальність дослідження колективної та індивідуальної пам'яті. Мета дослідження полягає у аналізі взаємозв’язку між пам'яттю, історією та політикою, особливо в контекстах використання історичного ревізіонізму авторитарними режимами для легітимізації їхніх дій. Висвітлюється значення культурної пам'яті та її дослідження в академічних колах, що дозволяє глибше розуміння методів і теорій аналізу спогадів та історії, включаючи вплив на міжнародні відносини. Автор розглядає методи, які включають цензуру та освітні програми, що спотворюють історію з метою підкріплення влади та створення образу захисника від зовнішніх загроз. Важливість культурної пам'яті і її дослідження у академічних колах підкреслюється як засіб для глибшого розуміння цих процесів та їх впливу на міжнародні відносини. Автор звертається до аналізу дослідження Кеті Сталлард, яке фокусується на Китаї, Росії та Північній Кореї, висвітлюючи, як уряди цих країн використовують маніпуляції для переписування історії з метою зміцнення своєї влади та формування національної ідентичності. Теорія культурної пам'яті Мориса Хальбвакса і дослідження Астрід Ерлл, на думку автора, допомагають розширити розуміння взаємодії наративних та ненаративних форм пам'яті та їхній емоційний вплив на сприйняття історії. Ерлл розробляє розуміння різних аспектів і рівнів пам'яті, включаючи індивідуальні та колективні, і досліджує механізми, через які вони відтворюються. Проаналізована концепція Аляйди та Яна Ассманів розрізняє комунікативну та культурну пам'ять, де перша передається усно і охоплює особисті спогади, а друга ритуалізована і виражена через символи та ритуали, що формують колективну ідентичність. Вони також розглядають динаміку між забуванням і пригадуванням у культурі. Історичні випадки знищення культурних архівів розглядаються як мнемотехнічні механізми для забезпечення домінування певних знань. Спалення бібліотек та книгопалення постають прикладами конфлікту між пам'яттю та розумом. Висновок дослідження підкреслює необхідність захисту інтелектуальної спадщини, особливо у контексті політичних змагань та культурної динаміки, що вимагає усвідомленого збереження і захисту історичної пам'яті від маніпуляцій і спотворень.

Пісенні неофраземи у текстах українських медіа: стилістичний і суспільно-політичний ефекти

В. М. Дрешпак — 2024-10-09

Актуальність цього дослідження зумовлена появою нових лінгвокультурних елементів, що набули поширення у медійному просторі України упродовж останніх десятиліть. У полі зору авторів дослідження – неофраземи, джерелами яких є влучні словесні формули з пісень, що імплементовані у медійні тексти, активно функціонують в мові сучасних українських медіа та викликають відповідні стилістичні та суспільно-політичні ефекти. Метою статті є визначення стилістичних і суспільно-політичних ефектів, які формуються чи можуть формуватися у суспільно-політичному дискурсі періоду повномасштабного російського вторгнення в Україну, внаслідок використання у текстах медіа неофразем, запозичених із сучасних українських пісенних творів. Емпіричною базою дослідження стали публікації в загальноукраїнських і місцевих медіа за період російсько-української війни (2014-2024 рр). Проаналізовано підходи щодо розуміння змісту як стилістичних, так і суспільно-політичних ефектів використання фразеологізмів у текстах медіа українськими науковцями. Виокремлено та підкріплено прикладами з медіа основні стилістичні та суспільно-політичні ефекти, а саме: конотації, образної номінації/деномінації, реінтерпретації, десенсибілізації, коригування картини світу. У результаті аналізу доведено, що конвергенція медійного контенту (пісенних творів і журналістських текстів) здатна не тільки створювати яскраве стилістичне враження, але й впливати на еволюцію свідомості аудиторії, формувати україноцентричну картину світу, сприяти гуртуванню політичної нації в умовах війни, забезпечувати емоційну опірність аудиторії ворожим інформаційним спецопераціям, підтримувати належний емоційний стан українського суспільства.

Роль громадянського суспільства у процесі демократичного транзиту в Україні і Польщі

Б. М. Калініченко — 2024-10-09

Глибше розглянуто місце і роль громадянського суспільства у процесі демократичного транзиту. Наголошено на важливості дотримання і просування всіма підсистемами політичної влади обраного курсу в зовнішній і внутрішній політиці направленого на інтеграцію України до західної цивілізації, як розумної альтернативи всім іншим політичним проектам. На прикладі Польщі, як близької для Україні держави, показано комплексну і послідовну стратегію дій направлених на пришвидшений перехід від тоталітаризму до демократії. Показано позитивні результати проробленої роботи. Підкреслено важливість для України співпраці із Польщею у питаннях інтеграції до Європейського Союзу і НАТО. Оскільки посилення взаємин між двома країнами дасть можливість обом жорсткіше відстоювати власні геополітичні інтереси, зміцнювати обороноздатність, диверсифікувати постачання енергоносіїв та підвищувати вплив у регіоні. Боротьба із гібридними загрозами, які провокує РФ являється актуальним викликом для України і Польщі, зокрема у питаннях кібербезпеки і протидії фейкам. Інтенсифікація співпраці в усіх сферах із провідними держжавами світу такими як США, Велика Британія, Франція, Італія, Німеччина та іншими для досягнення стратегічних цілей України у боротьбі з військовою агресією РФ, зокрема в контексті гарантування суверенітету і територіальної цілісності нашої держави. Виокремлені основні фактори в політиці України, які допоможуть зміцнити не державний сектор і тим самим зняти ряд конфліктних ситуацій пов’язаних із мовним, релігійним, військовим та іншими питаннями, яким протягом останніх десятирічь не надавалося належної уваги.

Тенденції здійснення процесу децентралізації у Європейському союзі

М. В. Примуш — 2024-10-09

Дослідження присвячено визначенню тенденцій здійснення процесу децентралізації у Європейському Союзі. Визначено етапи реалізації регіональної політики у Європейському Союзі та інтеграційних об’єднаннях, що передували появі ЄС у 1992 році. Особлива увага у статті приділяється розгляду принципу субсидіарності у Європейському Союзі. Підкреслюється, що у певних європейських країнах субсидіарність розглядається під різним ракурсом: для Великобританії, цей принцип означає розширення компетенції національної держави як перешкоду розвитку європейського централізму; для Німеччини характерно, що субсидіарність має припинити зазіхання ЄС на виняткові повноваження земель; для Іспанії притаманна думка, що субсидіарність не повинна торкатися відносин між державою та автономними областями. У дослідженні виділяються два умовні типи країн за типом адміністративного управління: перший тип – регіональні (регіоналізовані) держави – у них регіони мають автономний статус і мають повноваження в законодавчій та виконавчій сферах (Італія, Іспанія та Великобританія); другий тип держави – децентралізована держава – для цієї категорії характерно, що регіони мають компетенцію для ведення справ з регіональної проблематики, а також відповідно до національного законодавства є можливість вносити регламентаційні поправки до прийнятих законів і право відступати від низки положень на користь регіону, якщо це дозволено (Польща, Португалія, Ірландія, Чехія, Данія, Франція). Таким чином, можна сказати, що в європейських договорах тематика регіоналізації порушена досить розпливчато, і принцип субсидіарності може бути витлумачений по-різному, проте європейська регіональна політика, і, насамперед, реалізація програм через структурні та інші фонди Європейського Союзу, є загалом добре опрацьованим механізмом як в економічному, політичному, так і у правовому планах.

Неурядові організації як групи «третього сектору» в громадянському суспільстві

М. А. Волківський — 2024-10-09

Проаналізовано роль НУО в функціонуванні сучасного громадянського суспільства. Виявлено, що НУО може бути надано статус одного із трьох рівнів: консультативний, реєстровий і спеціальний консультативний; що всеосяжне об’єднання всіх видів НУО поділяється на дві основні категорії: ті, які обслуговують інших (і мають великі фінансові ресурси), називаються посередниками, а ті, які обслуговуються посередниками, називаються громадськими організаціями. Показано, що НУО мають різні акроніми, які часто використовуються суб’єктивно та взаємозамінно.
З’ясовано, що НУО, які називають групою «третього сектора» в громадянському суспільстві, відіграють кілька конструктивних ролей: вони можуть надати голос групам, які постраждали від глобалізації – проблеми прав людини, екологічні права, права релігійні спільноти, права тварин, проблеми студентів, жіночих груп, професійних асоціацій і утворюють дуже широку коаліцію. Ефективність НЕУ для громадянського суспільства є безсумнівною, їх кількість зростає в усьому світі, а їхні голоси в громадянському суспільстві стають сильнішими, оскільки вони представляють різноманітні глобальні проблеми. Систематизовані причини низької ефективності в діяльності НУО: невеликий членський склад, брак коштів, внутрішнє обмеження уряду, відсутність доступу до фізичних ресурсів, внутрішні системи стримувань і противаг тощо.
Виявлено, що НУО, орієнтовані на демократичні цінності, зазвичай відкидають авторитарне правління, будь то ліве чи праве, як за своєю суттю розбещуюче та експлуататорське. Вони сповідують демократичний принцип, згідно з яким суверенітет належить народу. Відтак режими розглядатимуть НУО як політичну та соціальну силу для зміцнення плюралізм і стримування влади держави по відношенню до громадянського суспільства. Вони наголошують на ролі НУО як каталізаторів соціальних та інституційних інновацій та підкреслюватимуть важливість збереження незалежності НУО.

Франкістська Іспанія в період переходу до ринкової економіки, десаррольїзму та «економічного дива»

О.П. Іваницька — 2024-10-09

У статті зазначається, що особливий науковий та прикладний інтерес становить стратегія переходу Іспанії від автаркії до ринкової економіки. Вивчаються його механізми, особливості та здобутки. Одним із мотивів реалізації переходу до ринкової стратегії було, вказується у статті, нагромадження негативної соціальної енергії у суспільстві, що проявилось у страйковій боротьбі, виконанні завдань автаркії, зростанні інфляції й споживчих цін тощо. Авторка наголошує на тому, що успіхові в реалізації стратегії ринкової економіки сприяло набуття Іспанією повноцінної суб’єктності у міжнародних справах, співпраця з міжнародними фінансовими організаціями, яка аналізується у статті.
У науковій розвідці аналізуються механізми запровадження ліберальної економіки, вказується, що режим зробив ставку під час другого етапу соціально-економічної політики на технократів, які розпочали з адміністративних реформ, а саме: ухвалено закон про юридичний режим державного управління, за яким було створено міністерство в справах уряду, в обов’язки якого входило розробляти закони, програми, проекти, врегульовувати конфлікти між урядовими структурами, запроваджено посаду заступника голови уряду, почалася реалізація планів економічної стабалазаці тощо.
Запровадження ринкових механізмів було успішним і призвело до високих темпів зростання і «економічного дива». Робиться висновок, сутність якого полягає у революційному результаті «економічного дива», а саме, у появі впливового середнього класу, який став запорукою і стабілізаційною основою трансформації і унікального переходу Іспанії від авторитаризму до повноцінної демократії.

Роль інноваційної промислової політики для національної безпеки країн

М. В. Дубель — 2024-10-09

Дослідження присвячено визначенню ролі промислової політики для національної безпеки країн. Акцент у даній статті зроблено на розкритті специфіки технологічного націоналізму як специфічної форми втілення інноваційної промислової політики держави. На противагу технонаціоналізму існував такий порядок, при якому протягом кількох десятиліть глобальні ланцюги створення вартості були організовані та керовані транснаціональними корпораціями в ширшому контексті ліберального політичного підходу до внутрішнього виробництва в багатьох країнах, надаючи перевагу ефективності, продуктивності та низьким витратам над безпекою та стійкістю. З 2020-х років відродження нової хвилі технонаціоналізму можна пов’язати з трьома основними рушійними силами: занепокоєння щодо стійкості напівпровідникових глобальних ланцюгів створення вартості; напівпровідники як основа національної безпеки та процес взаємодії між великими державами сьогодні, зокрема китайсько-американські перегони за технологічне лідерство. У дослідженні розглянуто приклади інноваційної промислової політики на прикладі деяких країн та їхніх технологічних програм, а саме: 1) США – «Закон про чіпи і науку»; 2) КНР – «Зроблено в Китаї 2025» та «Національний план IC»; 3) Європа – «Фонд відновлення та стійкості»; 4) Японія; 5) Індія – Semicon India. Також у статті розглянуто перегони між КНР і США за технологічне лідерство та прагнення КНР до самодостатності у сегменті напівпровідників. Починаючи з адміністрації Трампа, США вжили низку технонаціоналістичних контрзаходів, включаючи посилення контролю над технологіями «подвійного використання», накладення санкцій і обмежень на кілька відомих китайських високотехнологічних фірм і запровадження повноцінного контролю над експортом напівпровідників до КНР. КНР також вжила принципових контрзаходів проти цих очолюваних США санкцій. Наприклад, Адміністрація кіберпростору КНР оголосила, що заборонить внутрішнім операторам критичної інформаційної інфраструктури КНР купувати продукцію Micron, посилаючись на міркування національної безпеки.

Державне управління як галузь знань і практики (історико-еволюційний контекст)

Н. О. Перепелиця — 2024-10-09

Державне управління розглядається як певний вид діяльності органів держави, що полягає в організовуючому (виконавчому і розпорядчому) впливу на сукупність всіх сфер суспільних відносин шляхом застосування державно-владних повноваджень.
Виділені й проаналізовані основні етапи становлення сучасної науки державного управління. З’ясовані концептуальні ідеї з теорії державного управління Г. Лассуелла, Г. Саймона, Г. Райта, О. Майєра, О. В’єна, Ф. Хайєка, Е. Тофлера. Акцентується, що вивчення особливостей їх політичних концепцій може слугувати умовою розробки стратегії розвитку України, модернізації системи державного управління, розвитку її демократичних інститутів та громадянського суспільства, створення ефективних механізмів відповідальності влади перед суспільством.
Зазначається, що найважливішою складовою демократизації управління є його дебюрократизація, що обумовлює, з одного боку, скорочення обігу паперів у системі управління, чисельності апарату управління, а з другого – перехід до сучасних інформаційно-комп’ютерних технологій і реалізації управлінської діяльності в системі послуг населенню. Прогнозується, що управління вже у найближче майбутнє набуде децентралізованого характеру. Воно буде використовувати мережеві організаційні структури, розвивати партнерські стосунки з громадянським суспільством через організації «третього сектору». Найбільш відповідальні управлінські рішення все сильніше залежатимуть від діалогу органів державної влади з населенням, припускатимуть багаторівневе узгодження з громадськими організаціями, політичними партіями, інтелектуальними елітами. У зв’язку з цим змінюватися вимоги до категорій державних службовців, які стануть менеджерами-комунікаторами, організаторами колективного інтелекту.

Бюрократія як феномен політики

О. В. Батрименко — 2024-10-09

Стаття присвячена аналізу бюрократії як феномену політики. З’ясовано, що бюрократія виникла разом із виникненням держави і розподілом суспільства на тих, хто управляє, і тих, ким управляють. Для управління потрібні певні регламентації (закони), котрим повинні підпорядковуватися як управлінські структури у відповідності до ієрархії, так і всі верстви населення, що створює відповідну управлінсько-виконавську систему. Така система і стає головним чинником у формуванні і відтворенні бюрократії. Досліджено, що у різних політичних і економічних системах бюрократія отримує специфічні риси. В першу чергу на сутність бюрократії та її риси впливає ступінь контрольованості з боку суспільства, яка залежить від його політикокультурного рівня. Чимало вчених різних епох і періодів розглядали проблему влади та системи управління.
Акцентовано, що цю проблему розглядало конфуціанство, спираючись на вчення китайського вченого Конфуція. На протязі багатьох століть конфуціанство було релігією китайського бюрократичного класу – мандаринів чи освічених людей, адміністративні пости яких замінювались на підставі проведення конкурсних екзаменів із так званих класичних знань.

Щодо теоретичних підходів до формування постбіполярних регіонів: чи є ризик дерегіоналізації чорноморської політичної системи?

С. В. Глебов — 2024-10-09

Нова парадигма міждержавних відносин в басейні Чорного моря в умовах розпаду біполярної системи призвела до появи Чорноморського регіону як політичної системи. В статті аналізується теоретичне підґрунтя процесу «нової регіоналізації» в роботах певних теоретиків-регіоналістів, які досліджували особливості формування міжнародних регіонів після 1991 року. Концептуалізація феномену «нового регіоналізму», зокрема в роботах шведського дослідника Бьорна Хеттне, фундаментально розкрила сутність зародження просторів постбіполярної взаємозалежності держав певного географічного регіону. В статті, з залученням інструментарію методу системного аналізу, моделюється науковий підхід щодо розуміння процесу регіонобудування на прикладі Чорноморської системи міжнародних відносин як політичного alter ego структурної природи Чорноморського регіону як географічного простору в системі ОЧЕС. Стверджується, що набуття системності у відносинах між країнами-членами ОЧЕС в політичних межах Чорноморського регіону мало на меті максимально стабілізувати регіональні відносини на базі спільних демократичних цінностей в напрямі формування загальнорегіонального інтересу держав створювати безкризовий простір економічної взаємодії в басейні Чорного моря. Втім, в статті констатується, що системна рівновага новоствореної Чорноморської регіональної системи майже з самого початку була поставлена під питання агресивною політикою РФ в регіоні по відношенню до інших міжнародних акторів. Рівень конфліктогенності в Чорноморському басейні після 1991 року виявився прямо пропорційним відходу російського керівництва від курсу на демократизацію суспільно-політичних відносин. Робиться висновок про те, що з початком конвенційної війни проти України в 2014 році, авторитарний путінський режим призводить до дерегіоналізації Чорноморської політичної системи і деконструкції Чорноморського регіону як продукту постбіполярного регіоналізму. В свою чергу, це веде до подальшого нарощування регіонального і глобального хаосу в умовах паралічу міжнародного права з поступовим зникненням постбіполярного світового порядку в ситуації непрогнозованого розвитку подій на глобальному полі силового протистояння.