Стратегія в зовнішній політиці та реалізації національних інтересів держави: сутність та значення.

Анотація

Метою роботи є визначити сутність та значення стратегії й тактики в зовнішній політиці й реалізації національних інтересів держави. Зазначено, що розвиток та ефективне функціонування сучасної держави неможливі без визначеної стратегії. Реалізація національних інтересів та національної безпеки також повинні підпорядковуватися конкретним стратегіям дій. Вироблена послідовна політична стратегія є одним із основних факторів ефективної внутрішньої та зовнішньої політики. Акцентовано увагу на тому, що проблемою також постає інтегральність тактичних ходів і стратегічного концепту дій, невідповідність яких може призводити до структурних криз, у тому числі, воєнно-політичного характеру. Надані визначення понять «стратегія», «політична стратегія», «політична тактика», «стратегічне планування». Поняття стратегії досліджено з різних точок зору. Розглянута категорія «мистецтво допустимого». 

Визначені особливості політичної стратегії.

Акцентовано увагу на явищі стратегічного планування. Зазначено, що стратегічне планування сприяє вирішенню низки організаційних завдань, перераховані ці завдання. Означені основні ознаки стратегічного планування. Констатований взаємозв’язок між категоріями «політика» й «стратегія».  Описані певні відмінності політичної стратегії від тактики, за дослідженнями вітчизняних учених. Підкреслено, що концепції зовнішньополітичного розвитку та виокремлення основних національних інтересів, а також побудова їх пріоритетності є найважливішою стратегічною задачею для ефективного розвитку держави. Зазначено, що саме в цих напрямах яскраво виявляється значення стратегії й стратегічного планування в політичній і зовнішньополітичній сферах, а особливої ролі тут набувають стратегічні інтереси.

Виокремлені основні риси ефективної стратегії в зовнішній політиці держави: обов'язкова відповідність стратегії та тактичних дій; визначення конкретного зовнішньополітичного курсу відповідно стратегічних і тактичних дій; ідеологічна підтримка зовнішньополітичної стратегії; наявність «точок контролю», тобто досягнення певних «проміжних» цілей; визначення конкретних стратегій реалізації національних інтересів; відповідність меті засобів її досягнення; стабільність політичної ситуації; раціональне зовнішньополітичне партнерство; контроль над прийняттям рішень.