Суверенітет: проблема суб’єктності.

Анотація

Автор розглядає поняття «суб’єктність суверенітету» на основі аналізу технології його реалізації. Показано, що технологічні особливості реалізації суверенітету детермінують його сутнісні характеристики. До таких характеристик відноситься реальне право владного розподілу ресурсів та повноважень, а також політична воля як здатність до прийняття цілеспрямованих владних рішень та готовність виділяти на їх досягнення максимум доступних ресурсів і нести пов'язані з цим ризики.

Реалізація суверенітету передбачає не лише передачу сувереном відповідних ресурсів і повноважень управлінському апарату, але й інституціональне закріплення організації управління з внутрішнім порядком перерозподілу ресурсів, влади та організованою процедурою прийняття рішень і контролю за їх виконанням. При цьому підвищена концентрація ресурсів влади в руках довіреного розпорядника ресурсів сприяє зростанню його незалежності від суверена і зниженню лояльності до нього. У результаті суверен вимушений сам створювати та підтримувати інститут розпорядників формально приналежних йому владних ресурсів та повноважень, який, по суті, обмежує його реальний суверенітет. Статус довірених розпорядників ресурсів та влади є залежним від волі суверена і носить тимчасовий характер. Однак наявність у їхніх руках права користування фактично майже всім обсягом ресурсів влади від імені суверена створює для останнього значну загрозу своєму становищу верховного розпорядника цих ресурсів.

Звідси видно, що вибір суверена при прийнятті рішень обмежений конфігурацією владних позицій інших центрів влади. Таким чином, сутність суб’єктності суверенітету полягає не стільки в площині прийняття самостійних державно-владних рішень, скільки в контролі за розподілом та використанням владних ресурсів та повноважень у рамках механізму держави.