Нові інститути: детермінанти виникнення та суб’єктність в політиці

Анотація

Метою статті є обґрунтування теоретико-методологічних підходів до появи нових політичних інститутів, визначення їхньої специфіки та зв’язку з інституційним середовищем. На основі теорії неоінституціоналізму проаналізовано сутність понять «інститут» та «інституція». Обґрунтовано теоретико-методологічні підходи до появи нових політичних інститутів. Уточнено вплив ендогенних чинників на інституційне середовище як детермінант появи консолідуючих інститутів. В якості прикладу обрано Раду з питань співпраці з Україною як допоміжного органу при Прем'єр-міністрі Республіки Польща, яка повністю відповідає ознакам інституту: є легітимним органом з консультативно-дорадчим статусом, чіткою організаційною структуру. Інститути надають правового забезпечення тим правилам і порядкам, які породжуються конкретними інституціями. В даному випадку Рада з питань співпраці з Україною базується на комплексі комплементарних взаємопов’язаних інституцій, серед яких: держава, армія, економіка, національна безпека, міжнародна безпека. Під впливом російсько-української війни відбувається їх значна політизація, що зумовлює характер міждержавних взаємовідносин, зміну поведінку політичних акторів, корекцію правил, норм, статусів та ролей на основі вироблення консолідованих підходів до безпекових питань та допомоги Україні в протидії агресору та відбудові економіки. Створення інституту сприяло «розвантаженню» інших польських державних центрів прийняття рішення, тіснішій координації з українськими державними інститутами та лідерами, акторами громадянського суспільства, органами місцевого самоврядування, аналітичними центрами, що загалом вплинуло на підвищення рівня поінформованості центрів прийняття політичних рішень, окреслення чіткіших «правил гри» між державами, більш прогнозованій поведінці політичних акторів, зменшення рівня конфліктності в міждержавних відносинах.