Витоки українського націонал-комунізму
DOI:
https://doi.org/10.31558/2617-0248.2025.10.2Ключові слова:
український націонал-комунізм, національне і соціальне визволення, справедливий перерозподіл національного багатства, національна державаАнотація
Стаття присвячена аналізу ідейних витоків українського націонал-комунізму як явища вітчизняної суспільно-політичної думки ХХ століття. В умовах збройної агресії Росії проти України соціологи фіксують суттєве зниження числа прихильників лівої (соціалістичної та комуністичної ідеології) серед українців. Після закінчення військових дій є можливим відродження в суспільній думці ідей лівої ідеології. Український націонал-комунізм є політичною течією ідеї якої можуть бути використанні для управління повоєнним відродженням України. В основі цих ідей лежать вимоги перерозподілу суспільного багатства на користь «бідних людей» закладені в концепції «соборності» І.Вишенського. Їх продовженням стали теоретичні напрацювання учасників Кирило-Мефодієвського товариства. Вони відстоювали необхідність відмови від держави як умови захисту інтересів нижчих верств суспільства. М.Драгоманов поєднував питання відмирання держави і справедливого перерозподілу національного багатства сформувавши оригінальну концепцію «громадівського соціалізму». Його послідовники зробили спробу поєднати ці ідеї з марксистською методологією аналізу суспільного життя. На західно-українських землях використання марксистсько теорії до аналізу української дійсності було зроблено в кінці ХІХ століття Ю.Бачинським. Його називають засновником україномарксизму, попередника українського націонал-комунізму. Для українського руху в Австро-Угоршині ідея самостійної української держави стала програмою-максимум, а в Російській імперії програмою-мінімум. Військова агресія більшовицької Росії стала поштовхом для переходу українських соціалістів на самостійницькі позиції. В.Винниченко, як засіб боротьби з більшовицькою агресією, запропонував українському руху прийняття комуністичної ідеології. Він вважав, що це дозволить також і максимально поєднати питання національного і соціального визволення. Це поклало початок українському націонал-комунізму.
Посилання
Українці стають все більш правими – соціолог розповів, наскільки більше стало націоналістів за час війни. URL: https://nv.ua/ukr/ukraine/events/naskilki-zrosla-kilkist-nacionalistiv-v-ukrajini-pislya-pochatku-viyni-novini-ukrajini-50438463.html
Пашук А.І. Іван Вишенський – мислитель і борець. Львів, 1990. 176 с.
Вишенський І. Краткословна відповідь Петру Скарзі. Твори. К., 1959. С.159-187.
Яременко П.К. Іван Вишенський. К., 1982. 141с.
Драгоманов М.П. Пропащий час: Українці під Московським царством, 1654-1876. Український історичний журнал. 1991. № 9. С. 131-143.
Кирило-Мефодіївське товариство: У 3-х т. К., 1990. Т.1. 544 с.
Охрімович Ю. Розвиток української національно-політичної думки. Нью-Йорк, 1965. 120с.
Федченко П.М. Михайло Драгоманов. Життя і творчість. К., 1991. 362 с.
Подолинський С. Вибрані твори / Упоряд. матеріалів та бібліограф. Р.Сербина. Монреаль, 1990. 208с.
Українські політичні партії кінця ХІХ-початку ХХ століття: Програмові і довідкові матеріали. К., 1993. 333 с.
Бачинський Ю. Україна irredentа. Берлін, 1924. 237 с.
Бегей І. Юліан Бачинський: соціал-демократ і державник. К., 2001. 256 с.
Бачинський Ю. Большевицька революція і Українці. Критичні замітки. Берлін, 1925. 48 с.
Франко І. А.Фаресов. Народники и марксисты. С.-Петербург. 1899. Зібрання творів в п’ятдесяти томах. Т.45. С.272-275.
Франко І. Поза межами можливого. Зібрання творів в п’ятдесяти томах. 1899. Т.45. С.276-285.
Грушевский М. Освобождение России и украинский вопрос. Статьи и заметки. СПб., 1907. 294 с.
Грушевський М. На порозі нової України: Гадки і мрії. К., 1991. 128 с.
Огієнко І. Рятування України. На тяжкій службі своєму народові. Вінніпег, 1968. 96 с.
Винниченко В. Щоденник. 1911-1920. Т. 1. Едмонтон–Нью-Йорк, 1980. 499 с.
Винниченко В. Лист В.Винниченка до клясово-несвідомої української інтелігенції. Відень, 1920. 8 с.
