Роль «національних символів» у політичному дискурсі

Анотація

Актуальність дослідження зумовлена насамперед тим, що, незважаючи на певну популярність «національних символів» у науковому та публічному дискурсі, «національні символи» як категорія політичних та соціальних наук не є чітко встановленою категорією, так само як і їх роль у політичному дискурсі.
Отже метою дослідження є розкриття ролі «національних символів» у політичному дискурсі. В основі дослідження лежать системний, міждисциплінарний і дискурсивний підходи, використання яких, значною мірою, й дозволило досягти означеної мети. Були застосовані такі загальнонаукові методи пізнання як індукція і дедукція, аналіз і синтез, порівняння й аналогія, узагальнення й абстрагування, а також такі спеціально-наукові методи як дескриптивний і контент-аналіз, методи деконструкції і реконструкції тощо.
Якщо для одних авторів «національні символи» та «державні символи» є тотожними чи досить близькими за смислом поняттями (а саме встановленими національним законодавством (Конституцією держави або її окремим законом) особливими, історично сформованими, відмінними розпізнавальними знаками держави, які уособлюють її суверенітет і несуть певне ідеологічне навантаження). То інші автори, досить слушно, розмежовують ці поняття, розуміючи «національну символіку» значно ширше.
Політичний дискурс, який спирається на національний контекст, і зокрема на національну символіку, який задає метафору «нації» і використовується у практиці репрезентації, зазвичай нагадуватиме про «націю«. І таке нагадування є «нормальною», звичайною ситуацією у сучасній державній політиці.
Однак одних лише «національних символів», зокрема прапора, що безвольно висить і не коливається вітром, і викарбуваного на монетах герба недостатньо для збереження «наших» звичних уявлень про «націю», мир і «наше» місце в ньому. Вони мають розгортатися дискурсивно. І для цього потрібно, щоб «банальні слова» постійно дзвеніли у вухах громадян чи були в них перед очима.